Головна » 2012 » Листопад » 25 » Запалимо свічку скорботи
11:34
Запалимо свічку скорботи

Запалимо свічку скорботи

          В 2006 році Верховна Рада України прийняла Закон про Голодомор 1932 – 1933 років, в якому Голодомор було визнано геноцидом українського народу.

            Від голодомору, який знищив українське село у 1933 році, нас віддаляє майже 80 років. Ця подія назавжди вкарбувалась в генетичну пам'ять нації. Це страшна трагедія українського народу, яка прирекла, за підрахунками учених, біля 8 млн. людей на смерть від голоду, що був штучно створений сталінським режимом. Радянська влада вбивала селян голодом тоді, коли мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон, щоб придушити український національно-визвольний рух, бо селяни опиралися непомірному плану державних хлібозаготівель.

            Восени 1932 року з колгоспів був вивезений весь хліб, почались обшуки по хатах. У цей час держава конфіскувала велику частину хліба для власного вжитку та на продаж за кордон. Відбирали все:сухарі, картоплю, фрукти. Щоб селяни не кидали колгоспи у пошуках їжі, була впроваджена система внутрішніх паспортів. Військами були блоковані всі дороги з сіл до міст, аби селяни не вивозили на вокзали, до лікарень голодних дітей, лишаючи їх всякої надії на порятунок.

            Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933-го. Залишившись без хліба та овочів, селяни їли траву, кору дерев, птахів, котів, собак. Були і випадки канібалізму. А конфіскація зерна продовжувалась, хоча уже вимирали цілі села. Люди вимерли там, де споконвіку земля була з урожаєм, з зерном та городиною.

            Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний Голодомором, про мільйони загиблих та ненароджених. Злюче провалля утворилось в демографічній структурі населення України. Постраждала і генетична пам'ять нації. Люди, які пережили колосальний страх  і приниження, мимоволі передали своїм нащадкам такі риси характеру, які заважають нам і досі будувати вільну Україну – песимізм, відчуття залежності від влади, неспроможність впливати на неї.

            Те, що відбувалося в Україні в 1933 році, не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Сталін наказав ставитись до голодомору, як до не існуючого явища, оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості.

            Трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні впродовж багатьох десятиліть не просто замовчувалась, а й офіційно заперечувалась державною правлячою верхівкою СРСР. Почуття безвиході було частково подолане в часи хрущовської «відлиги» і в 90-х – 2000-х роках. Сьогодні ми вже можемо говорити вголос про Голодомор, як про одну з найдраматичніших і «закритих» сторінок історії українського народу і вшановувати пам'ять загиблих.

            До річниці цієї скорботної  дати в нашій філії організовано виставку-спогад «Вшануймо пам'ять загиблих».

                                         Ольга Дяченко, бібліотекар дитячої бібліотеки-філії № 5.

Категорія: Літературний подіум | Переглядів: 529 | Додав: Зав-бібліотекою | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]